План на вихідні: туристичний маршрут озерами Маневиччини!
Нещодавно ми писали про озера нашої рідної Маневиччини, а сьогодні ми покажемо вам туристичний маршрут, яким ви зможете відвідати їх.
Маршрут: Озеро Глибоке (1) – Озеро Засвинське (2) – Озеро Хідча (3) – Село Градиськ (4) – Урочище-болото Бабинець (5) – Озеро Вино (6) – Озеро Кручене (7)
Розпочинається мандрівка за два кілометри північніше Прилісного – біля повороту на озеро Глибоке. До озера веде лісова дорога протяжністю 2,5 км, уздовж якої росте малина та ожина. Навколо багато іван-чаю та чебрецю. З них вийде чудовий чай, що зігріє під час перепочинку прохолодними лісовими вечорами.
Глибоке (1) – гарне озеро, на якому є пляжі й не бракує відпочивальників. Воно є природним заказником. Біля водойми багато вікових дубів. Це типова водойма карстового походження з холодною прозорою водою і численними джерелами. Її назва говорить сама за себе: глибина – 5 – 7 м, площа водного дзеркала – 9 га. Посередині озеро мілкіше. Там було встановлено «грибок» для любителів далеких запливів. Як і багато поліських озер, Глибоке має високий вміст гліцерину. У літню пору його прикрашає живий килим латаття білого. Багате озеро й на фауну. Тут водяться цінні промислові види риб: короп, щука, лящ, зустрічаються раки. Східний берег – улюблене місце відпочинку жителів навколишніх сіл. Тут облаштовані місця наметового туризму, є два пірси для пірнання. Також на території є будиночок лісника. Любителі комфорту можуть ним скористатись, попередньо домовившись у Городоцькому лісництві.
Помилувавшись озером та скупавшись, мандруєте до села Городок (на південь близько трьох кілометрів). Перед селом – водосховище. А дорога вся вкрита кременем, великими шматками. Далі по маршруту його буде багато. Наступним пунктом подорожі й буде село Городок, з давньоруської мови «городъ» – фортеця, місто, мур. У далекі праісторичні часи Київської Русі поселення, укріплені валами та ровами, називали не інакше, як Городище, Город, Городок. Багато з них були спалені, зруйновані, знищені під час навали монголо-татарських кочівників. Такого ж нападу зазнав і Городок. На околиці села й дотепер зберігаються залишки городища як історична пам’ятка культури XII ст. У давнину поселення мало назву Чернечгородок.
Через село, лісовими дорогам прямуйте на захід, на озеро Засвинське (2) – чарівне плесо серед соснового лісу. Водойма розташована за чотири кілометри від села Градиськ у східному напрямку. Дорога до озера піщана, а тому автомобілем краще не їхати. На цій території є багато лісових перехресть, яких на карті немає, тож легко заблукати. По дорозі вам зустрінеться багато брусниці і чорниці. Саме озеро чистеньке, стоять альтанки, кострища, ями для сміття. Воно карстового походження, має правильну округлу форму. Площа водного дзеркала – 10 га. Максимальна глибина – 6 метрів. Навколо озера є все для гарного відпочинку: місця облаштовані для розведення вогнища, альтанки, пірс, місця наметового туризму та риболовлі, будиночок для ночівлі. В озері водиться карась, окунь, короп, лин, плотва. Скупавшись та пообідавши, рушайте далі.
Варто відвідати й озеро Хідча (3), що за півтора кілометра на північному заході від Засвинського. Існує легенда, що колись на цьому озері був маєток пана. Вода в ньому, хоч і мутнувата, але збагачена мінералами й цілюща. Подейкують, що всі ці озера пов’язані підземними річками з Оконськими джерелами, тому часом серед лісу пробивають «вікна» – джерельця.
Далі лісом на південний захід до села Градиськ (4). Тут дорога складна: грузький пісок, і ноги грузнуть по щиколотку. Найбільш вірогідно, що назва Градиська походить від праслов’янського слова «грєда» – підвищення. Споріднене звучання його й у братніх слов’янських народів. Перед селом Градиськ – великі ставки під охороною. У цьому населеному пункті є вулик-бортя. Адже саме такі вулики колись були в наших краях. Він являє собою колоду з порожньою серцевиною.
У селі зустрічаються хати, покриті дерев’яним ґонтом. На багатьох оселях різьблені вікна. Доречно в селі поповнити запаси питної води, попити свіжого молока, адже попереду ночівля на березі озера.
Далі нитка маршруту пролягає на південь, лісовими стежками до озера Вино. Частенько буде зустрічатися чорноплідна горобина та модрина. Вийшовши на окраїну лісу, пройдіть декілька кілометрів по дорозі у вигляді насипу через урочище-болото Бабинець (5). Болотиста місцевість зміниться хвойним лісом, і перед вами постане озеро з дивною назвою Вино (6). Розташоване воно за 2,5 км від села Градиськ у південно-східному напрямку. Озеро знаходиться серед ялинового лісу. Площа водного дзеркала – 18,5 га, максимальна глибина – 11 метрів. Любителям риболовлі пощастить упіймати карася, коропа, лина, щуку, плотву. Місцеві його називають «Вінне» або «Вісімка», формою воно дійсно нагадує вісімку, ніби дві водойми з’єднались. Озеро надзвичайно гарне, є в ньому якась своєрідна сувора краса. Тут і завершиться перший день вашої захопливої мандрівки.
Зранку, зібравши намет, рушайте в дорогу. Навколо озера прекрасний ліс, чимось схожий на тайгу. Це суміш сосни і ялини. У підліску багато лохини й багна. Обійшовши озеро, помітите образки болотні і червонокнижну реліктову рослину – плаун річний. Між іншим, на Україні росте п’ять десятків орхідей. І багато з них – саме на болотах Полісся. Це й різні пальчатокорінники, і зозулині черевички. Але як побачите таку рослину, не рвіть і не викопуйте: вона все одно не прийметься, адже живе в симбіозі зі специфічною грибницею. Біля озера є яма, схожа на залишки будівлі чи землянки. У цих лісах бували й воїни УПА, і партизани.
Наступний пункт вашої подорожі – озеро Кручене (7). До нього близько 4 км лісовими стежками на південний схід. До речі, у цих місцях загинуло немало людей у дві війни, адже це був стратегічний напрямок на вузловий Ковель.
По дорозі росте багато чорниці та брусниці. Слідів збору ягід не видно: надто далеко від сіл. Як завжди, доріг набагато більше, ніж на карті. У самому озері купатись не дуже зручно, тому що узбережжя дуже заболочене. Через зарослі видно плесо, інколи – диких качок. Кручене – ландшафтний заказник загальнодержавного значення. Тут ростуть рідкісні вовчі ягоди пахучі та верба чорнична (теж реліктові рослини). Риби в озері немає, зате водиться черепаха болотяна й зустрічається рідкісний дятел трипалий. Узагалі, місцевість біля озера Вино складна для орієнтування, тому компас та карту з рук краще не випускати. Та й піску по щиколотку – тяжко пересуватись. З озера стежина маршруту простягатиметься близько 5-ти км на південний схід понад торфовищами, по ліву руку, до залізничної колії, а саме, до мосту через річку Череваха. Південніше, за кількасот метрів, річка бере початок з дванадцяти лісових джерел (урочище «Джерела», що пов’язані з Оконськими джерелами). Вода студена, як у гірській річці. Приємно зайти босими ногами: дуже знімає втому. Вода на смак приємна, солодкувата, проте все-таки краще перекип’ятити. Завершити цю захоплюючу подорож можна на залізничній зупинці, неподалік мосту. Тут можна сісти на дизель-поїзд до Маневич, що в східному напрямку (о 09:56, 16:50, 21:53 год), або Ковеля на заході (о 05:54,10:20, 18:05 год).
