Знайденому на Волині човну-довбанці – майже 800 років
Якби не глобальне потепління і посушливе літо 2015 року, ми, напевно, так і не дізналися б, який безцінний скарб лежить на дні річки Стир між селами Старосілля й Копилля на Маневиччині. На велику колоду на глибині чотирьох метрів тамтешні рибалки наштовхнулися 27 серпня геть випадково. А вона виявилася 12-метровим човном часів Київської Русі! Можна припустити, що ним у походи ходили воїни ще київського князя Святослава, – пише Вісник.
Буде музей одного експоната
Щоб «виловити» кількатонного древнього човна з річки і повантажити на автомобіль, працювати довелося цілий день і техніці, і людям. Виникла проблема, куди поселити цього гігантського гостя з минулого. Його довжина – понад 12 метрів, ширина – 75 сантиметрів, а глибина – 95 сантиметрів. І видовбаний він був нашими предками із суцільного стовбура дерева. Тимчасовий притулок йому надав місцевий підприємець на пилорамі. Прихистив на місяць, а пробув човен там чотири роки. Унікальна історична пам’ятка, якою не може похвалитися жоден музей України, покликала на Волинське Полісся науковців з усього світу. Здавалося б, влада мала оперативно подбати про належні умови для її зберігання. Але нездорові амбіції взяли гору. Хтось захотів забрати човен до Луцька. Маневиччани ж відстоювали право залишити його собі. І лише минулого року його перевезли в приміщення майбутнього музею одного експоната, що добудовується до Маневицького краєзнавчого музею. Головні роботи тут планують завершити до літа.
– Усі ці роки ми проводили консервацію човна шляхом зрошення, щоб витягнути з деревини вологу. Він же пролежав у воді стільки століть! Понад рік зрошували навіть по два рази на день, як науковці казали. Але все одно консервант проник лише на 1,5 міліметра, а далі не йде. Заливаємо, а результату немає. Це треба було робити в закритому приміщенні, а не там, де протяги й пилюка. Пори деревини забилися пилом, й утворилася плівка. І, на жаль, почали з’являтися окремі тріщини в деревині, – каже директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Хомич. – Уже найближчим часом плануємо викликати спеціалістів з Академії наук, Національного реставраційного центру, щоб вирішити, як далі рятувати човна. Будемо робити все під наглядом науковців.
Човном зацікавилися литовці, поляки, шведи
– Чи вдалося остаточно визначити вік довбанки? Бо називалися різні дати.
– Перший радіовуглецевий аналіз проводили спеціалісти у Києві і сказали, що човен «приплив» до нас із середини XIV століття, десь приблизно з 1350 року. Але для першого аналізу ми доставили хаотичний набір деревини, потрібні ж були зразки серцевини та боковин. Потім спеціалісти з Литви сканували човен. Думали за дві години справитися, а пробули аж дві доби у нас, бо сподівалися, що це довбанка періоду князівства литовського. Вони уже навіть почали писати проєкт, а їхній уряд готовий був виділяти гроші. Радіовуглецевий аналіз відправили у Гданськ. А звідти прийшла відповідь – 1229–1256 рр. Тобто плавати ним могли ще ятвяги.
– Майже вісімсот років?! З якого ж дерева наші предки могли зробити таку міцну посудину?
– Професор Львівської лісової академії тільки подивився на човен і одразу визначив, що тут тисячолітня історія. Бо деревина стала вже завуглена, як торфобрикет. За результатами дендрологічного аналізу, який литовці проводили теж у Гданську, сказали, що це верба біла. Реставратори національного реставраційного центру вважають, що це в’яз. Один зі спеціалістів тут два дні ходив, заглядав на зрізи, вивчав волокна, тобто дуже професійно цим займався. Академія наук каже, що це дуб. Поки три різні версії. Були також професори з Ягеллонського університету. Ми мали вже укладати з ними договір, а їхні археологи – приїхати і спостерігати за процесом консервації човна. Але не могли ми таких поважних людей приводити на пилораму. Соромно! Знаєте, що сказав мені директор музею-заповідника «Хортиця»? У них є зо три десятки старовинних човнів. Але наш один, за його словами, затьмарить тридцять їхніх. Шведи пропонували за нього 100 тисяч євро. Ми не погодилися навіть до Луцька його перевезти. Добре хоч, що за п’ять років зрушили з мертвої точки проблему, де його зберігати й виставляти. Тепер матимемо музей одного експоната і чекаємо науковців та туристів. Треба популяризувати цю унікальну довбанку. На сьогодні це найбільший човен-однодеревка в Україні.
Ніна РОМАНЮК
