У Маневичах найбільше кочегарів

Нехай ламають списи спеціалісти з приводу походження назви селища Маневичі, а ми знаємо напевне: утворене воно від слів «манити» або «заманювати». Варто лишень раз потрапити у це лісове містечко, як серце і думки завжди торуватимуть стежину до цієї природної оази, що скидається на земний рай. Ягоди, гриби, цілюще повітря та… купи дров біля кожного під’їзду. Усі жителі мальовничого селища мусять заготовляти дрова й торф для обігрівання власних квартир. У кожній оселі, чи то на першому, чи на п’ятому поверсі, є грубка або котел, хтось із домочадців має постійно виконувати роль кочегара.

У двоповерховому будинку на вулиці Луцькій, 12 шістнадцять квартир, а в сарайчиках, що у дворі, шістнадцять стіжків порубаних дров. Його мешканці Наталія Лукашук та Тетяна Касьян розповідають, що стелі кімнат змушені білити двічі на рік. Знижок на електроенергію для них не передбачено. Отож, коли одна із сусідок вирішила перейти на електричне опалення, то мусила викласти з гаманця майже 400 гривень за місяць. Довелося «перепрошувати» грубку і знову рубати дрівця для обігрівання.

Газифікацію Маневич мали провести ще 1980 року. Були збудовані газові станції, в будинки до радіаторів опалення підвели труби. Чи то московська олімпіада відволікла увагу владців від волинського містечка, чи загубилися документи, але факт є фактом: газ у маневичан є хіба що тільки в кишенькових запальничках. Машина дров нині коштує тисячу гривень, подорожчав торфобрикет. Хоча жителі надають перевагу дровам, бо вони горять без кіптяви. Уявіть собі картину: мешканці п’ятого поверху щодня носять оберемками дрова у квартиру та виносять попіл на вулицю. І це тоді, коли в помешканнях є комп’ютери з доступом до інтернету.

Супутникові тарілки теж свідчать про повну цивілізацію в Маневичах. Річ у тім, що українські телеканали ледь-ледь жевріють, мерехтять, сніжать. Хочеш мати якісний прийом – розщедрюйся на супутникову антену.

Немає злого, щоб на добре не вийшло. Зате усі маневичани спокійні та врівноважені. Цілюще повітря, природа та заспокійливе мерехтіння язичків вогню притуплюють будь-яку агресію. Так і кризу економічну можна взагалі не помітити.
А найдивовижніша історія відбулася не так давно. Час до часу місцеві ентузіасти порушують наболіле газове питання на рівні держави. Отож, поїхали до Києва гінці воювати за газифікацію. Було це за прем’єрства Юлії Володимирівни. У канцелярії вислухали волинян, подивилися папери і здивовано підвели очі на маневичан. Виявляється, в документах уже давно відзвітовано, що Маневичі повністю газифіковано і місцеві жителі гріються від газових котлів та смажать зайчатину й грибочки на газових комфорках. Ось так ні з чим і приїхали посланці до лісового оазису. А, можливо, назва цього населеного пункту походить від іншого, менш приємного слова «обманювати»? Воно, погодьтеся, набагато краще пояснює тридцятирічну битву поліщуків за блакитне паливо.

Віталій КЛІМЧУК
Фото: Маневичанин Анатолій Ярмолюк у XXI столітті: супутников тарілки і гори дров для опалення