Найщасливіший день життя вихованця дитбудинку
31 липня був особливий день в житті вихованого, стриманого і аж до болю доброго і щирого Віктора Гусарчука (на знімку праворуч), який народився в Маневичах і відразу став державним. Від нього відмовились батьки, а згодом і родина. Йому вже майже 25. Але він і сьогодні живе в інтернаті, і весь свій свідомий вік Віктор мріяв побачити свою малу батьківщину – Маневичі, де жив його тато і сам він з’явився на світ. І ось ця мрія збулася – пише районна газета “Нова доба”.І, як виявилося, слово вперше – це не лише про Маневичі, але й про кафе, латте, красиве морозиво, і про візит до “білого дому” (РДА), і побувати на пішохідному мості.
Для нас усіх день пройшов, як мить. Ми спілкувались, раділи, грали в ігри і жартували. Відвідали могилу його тата… Було дуже тяжко з ним розлучатись, а він поводив себе по-чоловічому мужньо, стримував сльози і дякував зі словами: “Хай береже вас Бог”.
Ще в 2006 році я познайомилася в інтернаті в Головно з Віктором. З того часу ми постійно з ним спілкувались по телефону, час від часу зустрічались. Інколи я з болем спостерігала, як Вітю в свої тенета міцно захоплювала хвороба. Особливо йому стало зле, коли пішла мова про переведення його в довічний інтернат. Але він знайшов в собі сили жити і радіти життю. Його духовним наставником став отець Андрій Закидальський із Колок, з яким майже щодня хлопець спілкується по телефону. Наразі Вітіна хвороба відступила, він навіть не приймає жодних ліків. Постійно намагається бути чимось зайнятим і тішитись маленькими приємними моментами в своєму одноманітному житті.
Я довго вагалась, багато років виношувала в собі питання, чи варто везти його сюди. І лише знайшовши підтримку і розуміння друзів, відважилася на цей крок. І не шкодую. Ми подарували йому світлий промінчик у житті, надію, очікування нових зустрічей. А ще я вірю, що коли фото і відео про Вітю (відео можна переглянути на YouTube-каналі “Love to life”, Facebook-сторінці “Нової доби”) облетить Інтернет, то у Віті з’явиться сім’я.
Р.S. Завжди дотримувалась життєвого принципу: зробивши добро – не афішуй. Так і варилась у власному котлі, не наважуючись часто і сама на якісь добрі справи, і не мотивувала до цього інших. Але змінилась сама, змінилось оточення і сьогодні з упевненістю заявляю – про благодійництво і добрі справи треба говорити! Одним лише відео про Вітю ми доторкнулись до сотні сердець, які розтанули. І ще раз переконалась, що в кожній (!) людині закладена чуйність, доброта і милосердя. Просто різні життєві обставини (невдячність, розчарування, нерозуміння) змушують багатьох людей ховатись за призмою байдужості. І цю кригу треба розтоплювати…
Запрошую усіх пройти вакцинацію добротою разом із командою громадської організації “Love to life” (любов до життя), яка нині проходить реєстрацію. Разом ми зробимо мільйон добрих справ і змінимо життя на краще!
Автор Н.Шевчук
