Роман Павлюк: «Дещо про історичні маневицькі цвинтарі»

«Нещодавно я опублікував краєзнавчий допис, у якому згадується маневицький кіркут, і коментарі під ним, в яких маневичани озвучували різні локації, змусили мене окремо розповісти про цвинтарі, які існували у містечку у різні періоди його недовгої історії», − про це розповідає Romek Pawluk у Фейсбуці.

«Звісно, Маневичі – молоде поселення, то ж і цвинтарів тут було не так багато. Годі й казати, що у таких давніх містах, як, скажімо, Луцьк, складно у середмісті знайти місце, на якому колись не було поховань.

Поділитися цією інформацією мене теж мотивував той факт, що в Маневичах не звикли популяризувати таку історію, про це навряд чи розповідають у школі чи музеї, а знання і спогади сучасних мешканців сягають максимально кінця 1940-их років. Тому навіть такий короткий список може бути невідомим багатьом сьогоднішнім маневичанам, які, йдучи маневицькими вулицями, не уявляють, що проходять територією колишніх некрополів. 

Я не займався дослідженням цієї теми, але на основі власних краєзнавчих знань, можу розповісти наступне. 

Отож, найбільше цвинтарів у межах містечка було наприкінці 1930-их та на початку ІІ світової війни, а перші ‒ з’явилися під час І світової війни і були, звісно, військовими.

1. Гадаю, найстаршим маневицьким некрополем був військовий поліконфесійний цвинтар поблизу залізничної станції, на провулку, де колись знаходився так званий «залізничний магазин». Він з’явився під час І світової війни, коли в цьому місці почали ховати загиблих у бою або померлих після поранень солдатів німецької та австро-угорської армій, які воювали тут з російськими військами. Хоча серед похованих були католики, лютерани і православні, згодом на ньому з’явилася каплиця, у якій у 1923 році була зареєстрована римо-католицька парафія, а сама каплиця відтоді стала першим маневицьким парафіяльним костелом. Проіснував цвинтар до початку ІІ світової війни. Відразу після приходу совєтів, він був частково зруйнований, а на його місці зробили танцмайданчик, на якому червоноармійці організовували забави для місцевих «под гармонь». Пізніше територія цвинтаря була частково забудована. Жодних ознак меморіалізації на місці немає. Збереглося кілька відомих світлин цього цвинтаря, зроблених переважно в роки І світової війни або відразу після неї. Подібну історію виникнення мали і два наступні цвинтарі.

2. Військовий поліконфесійний цвинтар солдатів німецької та австро-угорської армій з часів І світової війни знаходився на сучасній вул. Соборності, у так званому березняку. Поховання там існували ще у 1930-их. Коли цвинтар був зруйнований, мені невідомо. Його територія досі не забудована. Кілька років тому на його місці був створений дендропарк. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У Колківському ліцеї відбулося засідання педагогічної ради

3. Військовий поліконфесійний цвинтар солдатів німецької та австро-угорської армій з часів І світової війни знаходився поблизу сучасного стадіону. Він був зруйнований у 1980-их роках під час будівництва в цьому місці підстанції і адмінбудинку Маневицького району електричних мереж. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

4. Військовий цвинтар польських легіонерів, які загинули у І світовій війні, воюючи на боці німецької та австро-угорської армій. Цей цвинтар виник у другій половині 1920-их років, коли поховання польських легіонерів, які знаходилися на інших військових цвинтарях, почали переносити у нове місце, на околиці тодішніх Маневич. Таким чином, з метою вшанування 10-річниці здобуття незалежності, тут створювався військовий меморіал на честь полеглих легіонерів. Усі надмогильні пам’ятники зводилися за уніфікованим зразком, тотожним з пам’ятниками на чисельних цвинтарях поблизу Польської гори, що також з’являлися там у цей же період. Основним елементом меморіалу став 3-метровий обеліск. Весь меморіальний комплекс був урочисто відкритий 22 червня 1929 р. у присутності Президента РП Ігнація Мосціцького, волинського воєводи, представників генералітету та вищого духовенства. Через 5 років поряд з цвинтарем побудували і освятили новий парафіяльний костел. На цвинтарі є також дві цивільні могили настоятелів костелу, які померли у 1931 та 1942 роках. Після другої світової війни значна територія цвинтаря опинилася на обійстях новоприбулих маневичан, які почали селитися на колишньому прикостельному плаці, тому сьогодні на городах сусідніх приватних господарств досі є поховання. Могили, які лишилися поряд зі зруйнованим костелом до початку 1990-их років були фактично повністю знищені. Після відновлення костелу, почалися багаторічні роботи з впорядкування тієї частини цвинтаря, яка знаходилася біля костелу. У зв’язку з будівництвом парафіяльного дому були ексгумовані та перенесені на кілька метрів могили священиків. Станом на сьогодні відновлені за автентичним зразком усі наявні там поховання, відновлені таблиці з написами на обеліску та епітафії на могилах настоятелів. Збереглося кілька відомих світлин, зроблених переважно у день його відкриття.

5. Єврейський цвинтар (кіркут), як і католицький та православний цвинтарі, знаходився на західній околиці Маневич. Ці три цивільні цвинтарі були ніби згруповані і відділялися один від одного залізницею і вулицею відповідно. Мені невідомо, коли на кіркуті з’явилися перші поховання. Зрозуміло лише, що до ІІ світової війни це був найбільший за площею (можливо, і за кількістю поховань) цвинтар. Очевидно, що після 1942 року поховань на ньому вже не здійснювали. Також мені не відомо, коли він був зруйнований. Наприкінці 1970-их років через західну частину кіркута проклали новий маршрут траси Луцьк-Любешів та звели шляхопровід. Решта території цвинтаря до сьогодні не забудована. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

6. Католицький парафіяльний цвинтар. Виник, ймовірно, на початку 1920-их років. Знаходився на південь від кіркута, через залізницю від нього. Був знищений на межі 70-80-их років під житлову забудову. Поодинокі поховання тоді були перенесені родинами померлих на сусідній православний цвинтар. Жодних ознак меморіалізації на місці немає.

7. Православний парафіяльний цвинтар (початково належав до Успенської православної парафії в Оконську). Цвинтар виник, імовірно, у середині 1930-их років, оскільки на топографічній мапі 1931 року на його місці ще нічого немає. Знаходився через дорогу від католицького цвинтаря. Після ІІ світової війни, у зв’язку з різким зростанням населення православного віросповідання, цвинтар значно розширився і діяв протягом кількох десятиліть.

8. Братська могила. Поховання солдатів радянської армії на місці колишньої привокзальної площі з’явилося, ймовірно, ще під час ІІ світової війни. Обставини масового поховання безіменних військових мені не відомі. Гадаю, десь у 1970-их роках поховання було впорядковане і на ньому з’явилася стела із скульптурним зображенням.

Гадаю, темою історії маневицьких цвинтарів ніхто не займався і не досліджував. Тому тут є дуже багато загадок. Наприклад, куди поділися чисельні мацеви з кіркуту або рештки монументальних склепів з католицького цвинтаря? де ховали своїх рідних місцеві німці та українські протестанти? чи існують якісь радянські документи (в тому числі, фотодокументи), пов’язані з ліквідацією цвинтарів? Я вже не запитую про очевидне: чи має намір місцева влада колись по-цивілізованому вшанувати пам’ять наших земляків-маневичан, яких ми, за звичкою, часто продовжуємо вважати чужинцями?».