«У дитинстві у мене було дві мрії»
З Андрієм Послєдовим ми були уже трохи знайомі. Років півтора тому, готуючи репортаж із села Черськ Маневицького району, завітали, звичайно, до місцевої школи і дізналися, що німецьку мову тут викладає… священик. Коротко згадавши тоді про це в газетній публікації, відклали на потім докладнішу розмову зі священнослужителем, який за сумісництвом ще й учитель. І ось це «потім» настало — недавно ми зустрілися з Андрієм Послєдовим. Перш, на наше прохання, — у храмі, де він під час служби звертається до парафіян зі словом Божим. І почалася наша розмова з того, як же так сталося, що він поєднав у собі ці дві місії — священика і педагога.
Пише газета»ВолиньНова»
Спогадами отець Андрій повертається у дитинство:
— Родом я із села Цміни Маневицького району. Пригадую, ще із початкових класів хотів стати вчителем. А потім почав ходити до церкви, і в мене з’явилася ще одна мрія — бути священиком. У дев’ятому класі, як закінчувався навчальний рік, то батько казав мені: «Може, у Сарненське педучилище подаватимеш документи?» Але я тоді вже не вагався у виборі і відповів: «Закінчу середню школу, а тоді піду на батюшку вчитися».
Церква і навчальний заклад – по сусідству.Учні спочатку зверталися до мене «батюшка». Але я їх виправив — це ж школа, а не храм.
У старших класах дві мрії хлопця змагалися між собою. Не знав Андрій Послєдов, на чому йому остаточно зупинитися, який шлях у житті обрати.
— А сталося так, — пригадує отець Андрій, — що повіз документи у Волинську духовну семінарію, і мені там настільки сподобалося, що вже більше нікуди не подавав заяв.
Спогад про дві дитячі мрії.Стосовно своїх двох мрій (звідки вони?) наш співбесідник міркує:
— Педагогом хотів стати, бо мав добрий приклад першої вчительки. Та й потім, уже в середніх і старших класах, — так само. Бачив, як учителі стараються донести до дітей знання, і сам хотів цій справі присвятити життя. А пішов до храму (перший раз — у Великій Ведмежці, бо у Цмінах тоді церкви ще не було), і доброта отця Петра, його ставлення до мене зіграли роль у тому, що я зацікавився словом Божим. До храму мене привела моя бабуся Марія. Ми, пам’ятаю, як сьогодні, стояли, молилися. А на панахиді батюшка дав мені потримати записки. А потім підійшов до бабусі і сказав: «Запитайте Андрійка, чи не хотів би він мені прислужувати». «То ви самі це зробіть», — відповіла вона. Після розмови з отцем Петром я погодився на його пропозицію.
Чотири роки вчився Андрій Послєдов у духовній семінарії. 24 серпня 2004-го був рукопокладений на священика. А 29-го відбулася його перша служба у селі Черськ.
— Хоч, до речі, не у храмі ми з парафіянами тоді молилися, — розповідає отець Андрій, — а біля нього — церква ще не була збудована, тільки коробка стояла. Хористів не було. Одна жіночка на ім’я Ольга допомагала мені. А потім першими хористами стали діти — учні 7—9 класів Черської школи. Вони не знали церковних пісень, то просив їх виконати ті, які їм близькі, знайомі, — сучасні, світські. Треба ж було побачити, як вони можуть співати. З часом зібралися хористи і з дорослих жителів села. А хлопці та дівчата підросли — пішли далі вчитися, і дитячого хору не стало.
«Любов до чужих мов у мене — з дитинства»
А мрія про вчителювання все одно залишилася в душі.
— Мені подобалися іноземні мови, — каже отець Андрій. — Коли вчився у школі, то в нас була англійська. Все думав: «От якби ще одну викладали — німецьку чи французьку». Але другої мови не було. Так само і в семінарії. Я вчив англійську, але просився ще й у другу групу, аби й німецьку опановувати. Не вийшло. Відмовила чомусь мені викладачка. Тоді я знайшов книгарню, накупив «самовчителів» з німецької, італійської, іспанської мов і пробував самотужки штудіювати їх. Правда, не дуже заглиблювався, бо й часу не вистачало, оскільки за все хапався — і те цікаво, і те.
Школа, як і храм, стала рідною.Коли отець Андрій прийшов на прихід у Черськ, то, як пригадує, у школі не було вчителя англійської мови (доїжджав у село з Маневичів). Деякі діти, дізнавшись, що священик знає англійську, прийшовши на хор, заодно просили допомогти їм з іноземною. А директор школи Світлана Булік одного разу сказала настоятелю храму: «Якщо знаєте іноземну, то вступайте вчитися, і тоді ми зможемо взяти вас на роботу». Так і сталося. У 2009 році Андрій Послєдов — уже студент заочного відділення Рівненського гуманітарного університету. Поки вчився на бакалавра, опановував німецьку, у школах ввели обов’язкову другу іноземну мову. А вчитель був уже готовий. Отець Андрій мав уроки і в Черську, і в Троянівці та Бережниці. У цьому році, правда, Бережниця відпала, бо там є свій викладач німецької, зате й у двох школах тепер більше годин.
«У храмі я отець Андрій, у школі — Андрій Олександрович»
Ось так і сталося, що в одній особі поєдналися священик та вчитель. Як же діти, які бувають у церкві, сприймають його на уроках? Яке ставлення до нього? Коли про це зайшла мова, наш співбесідник сказав:
— Учні спочатку зверталися до мене «батюшка». Але я їх виправив — це ж школа, а не храм. Тут я для всіх Андрій Олександрович.
Тема уроку сьогодні така…А ще отець Андрій розповів про ставлення школярів до нього і його — до них таке:
— Я добре розумію, що сільські діти після уроків не завжди можуть сісти за виконання домашніх завдань — вони йдуть у поле, батькам допомагають. Особливо, коли картоплю треба збирати, гарбузи рубати і вибирати насіння. Тому і ставлення моє до них поблажливе. Вони бачать це й інколи пробують покористуватися тим, що я вчитель не суворий: то вони не мали часу, то втомилися і не підготувалися до уроку. І те, що я священик, дає мені сили стримуватися, коли виникає ситуація, що варт і розсердитися. Я помолюсь, попрошу Господа, щоб день пройшов добре, щоб діти були слухняні, засвоїли урок, — і це мені допомагає у вчительській роботі.
Як то дохідливо пояснити, щоб усі діти запам’ятали?..І про педагогічні колективи, в яких працює, отець Андрій говорить:
— Пощастило мені з колегами (а в школі ми якраз колеги) — всі одне одного розуміють, підтримують, і мені комфортно. Звісно, буває деколи тяжко, бо треба поєднувати дві справи — і службу правити, і в школі уроки проводити…
Чергове завдання.Тоді отець Андрій призначає службу, наприклад, на 12–ту годину ночі, а вранці у школу йде. Але такі корективи у богослужінні він завжди погоджує з парафіянами: питає їхню думку, коли їм краще прийти до храму — рано–раненько чи опівночі. Мешканці Черська з повагою відгукуються про свого отця Андрія. Їхню думку найкраще передають слова керівника школи Світлани Булік:
— Якби всі люди були такими — совісними, справедливими, відповідальними, то набагато легше і краще жилося б.
Таки збулася мрія про вчителювання.… Коли отець Андрій закінчував духовну семінарію і почув, що йому пропонують парафію у селі Черськ, то, не знаючи цього села, хоч і маневиччанин, першим ділом на карту Волині подивився. Побачивши, що біля нього протікає річка Стохід, подумав: «Значить, там гарно». А приїхавши сюди, переконався, як сам зараз каже, що тут справді чудово. І «не тільки люди добрі, а сама атмосфера хороша». Тепер, проживши тут 14 років, вважає це село своїм, рідним.
Автор публікації
Повідомити про помилку
Текст, який буде надіслано нашим редакторам: