Дружина загиблого бійця з Маневиччини пішла в десантні війська

Після втрати під час бойових дій чоловіка Олексія Ярмолюка, який родом з Борович, Тетяна поповнила лави українського десантую

Стрибки з парашутом, марш-кидки у повному спорядженні, фізична підготовка, суворі полігонні умови, виконання завдань з організація зв’язку – це звичайна робота для військовослужбовця 25-ої Окремої Повітрянодесантної Дніпропетровської Бригади ДШВ ЗС України солдата Тетяни Ярмолюк, пише видання «Волинь».

– Майже усе моє життя було пов’язано з будівництвом. Важливі проєкти, контракти, мільйонні розрахунки, навіть довелося бути єдиною представницею України в одній із країн Центральній Азії під час будівництва, – згадує Тетяна Ярмолюк. – Цікаву роботу з насиченим графіком та достойним заробітком, з діловими костюмами, яскравими платтями та взуттям на підборах, я у 2019 році без жодних вагань змінила на військовий однострій, поповнивши ряди легендарної «25-ки».

Наче вгадавши моє запитання, Тетяна продовжує: «Зміна професії, як і вибір військової частини – це мій свідомий крок. Взагалі, я з малечку звикла приймати виважені, ґрунтовні рішення. Десантник – важко! А десантник-артилерист – вдвічі важче. Але я – хочу, я – зможу, я – це зроблю. Наразі я солдат, проте буду прагнути стати сержантом, а згодом, після закінчення вищої освіти планую здобути офіцерські погони. Щоб служити та захищати Батьківщину!

На початку російсько-української війни Тетяна втратила чоловіка, який за покликом серця, добровольцем став на захист України. Олексій був сапером, неодноразово виконував складні бойові завдання.

Тетяна завжди посміхається, навіть у важких моментах не втрачає позитиву.

Трагедія, що сталася в родині Тетяни – не зломила дівчину. На початку російсько-української війни Тетяна втратила чоловіка, який за покликом серця, добровольцем став на захист України. Олексій був сапером, неодноразово виконував складні бойові завдання. Проте, одного разу, вдача відвернулася від молодого чоловіка. Вибуховий пристрій, встановлений кремлівськими найманцями спрацював, важко поранивши чоловіка Тетяна, та забравши життя його побратимів.

Двадцять днів Олексій боровся за життя, двадцять довгих днів та ночей лікарі робили усе можливе й неможливе, щоб врятувати сапера. Сотні звичайних українців, щодня здавали кров щоб допомогти воїну. Однак, нажаль, дива не сталося. Від отриманих поранень, він помер…

– Ця трагедія зіграла значну роль у рішенні кардинально змінити життя, разом з родинним щастям, вона позбавила мене ілюзій, позбавила страху. Багато хто йде до лав Збройних Сил України, не до кінця розуміючи, що військова служба – це насамперед самопожертва. І що саме ти, за будь-яких умов повинен виконати поставлене завдання, інколи навіть ціною власного життя, – продовжує розповідь Тетяна.

У підрозділі до Тетяни ставляться з великою повагою. Хлопці навіть звертаються до неї по-батькові. І це зовсім не дивно. Адже солдат Тетяна Ярмолюк – завжди перша! Свої професійні обов’язки дівчина виконує бездоганно, а усі нормативи – на відмінно.

– Саме в таких моментах згадую, що я дівчина, але це зовсім не значить що слабка стать! Навпаки, я – жінка і я повинна бути прикладом та підтримкою, – продовжує десантниця.

З повагою до Тетяни, як до спеціаліста своєї справи ставляться і командири. Восени минулого року, дівчина разом зі своїм підрозділом брала участь у змаганнях на кращу артилерійську батарею Збройних Сил України. В повному споряджені зі зброєю, Тетяна на рівні з усіма виконувала нормативи, результати яких дивували і судейський склад, і суперників неймовірними показниками.

А поза службою, Тетяна справжня жінка та берегиня. Озброївшись посмішкою та гарним настроєм, вона постійно відвідує поранених захисників України, які проходять лікування у Військово-медичному клінічному центрі Східного регіону, а також обласній клінічній лікарні ім. Мечникова.

– Не важливо, що це не знайомі люди. Ми всі живемо в одній країні, усі є дітьми одного народу, служимо одній Батьківщині. Інколи звичайна розмова, звичайна прогулянка поблизу шпиталю виліковує краще ніж будь-які ліки, бо як маєш здорову душу – то й тіло одужує скоріше, – посміхаючись ділиться Таня.