“12 тисяч оригінальних пам’яток матеріальної і духовної культури”, – директор музею Петро Хомич

Копу повнозернистих літ нажав директор Маневицького краєзнавчого музею Петро Микитович Хомич, і більше половини життєвого снопа – то роки, віддані музейній справі, адже із 1986 року очолює він музейний заклад. В розмові до 60-річчя –  про особисте та професійне, досягнення та проблеми, пише “Нова Доба”

– Петре Микитовичу, як у звичайного сільського хлопця із поліської глибинки виникло бажання присвятити себе музейній справі?

– Скажу відверто, що ані після закінчення Луцького культосвітнього училища, ані під час роботи директором Будинку культури в рідних Куклах не гадав, що присвячу життя музейній справі. Проте, вочевидь, так склались зорі, що вивчення минулого, збереження історико-культурної спадщини стало змістом мого всього життя. Без вагань згодом вступив на історичний факультет СНУ ім. Лесі Українки, здобув ступінь магістра.

– Чим можете пишатись, як директор краєзнавчого музею?

– Нині музей в районі став справжнім культурно-освітнім, науково-дослідницьким та туристично-екскурсійним центром, який проводить роботу по дослідженню та вивченню історії Маневиччини та Волинського Полісся, виявленню пам’яток  історії і культури краю. Фондові зібрання музею налічують на сьогодні 12 тисяч оригінальних пам’яток матеріальної і духовної культури Полісся, речових і документальних джерел, археології та природи, зразків образотворчого мистецтва, виробів народних умільців.

Працівники Маневицького краєзнавчого музею втілюють в життя чотири музейні проекти, три з яких міжнародні. Це «Земля моя – земля моїх батьків», який отримав в 2015 році почесне перше місце на ІV Всеукраїнському музейному фестивалі в м. Дніпро, в цьому році він переріс в українсько-єврейські зустрічі на теренах України. Другий проект «Музей одного експоната «Маневицький човен-моноксил»,  який став переможцем на Волині в 2016 році, і проект «Перша світова війна на Волинському Поліссі». Четвертий всеукраїнський проект –  «Маневицький краєзнавчий музей – науково-дослідницький туристично-мистецький центр Волинського Полісся» посів третє місце в 2011 році на ІІІ Всеукраїнському музейному фестивалі в м. Дніпропетровськ.

– Розкажіть про Вашу наукову діяльність, краєзнавчі дослідження.

– В період незалежності України із 64-х наукових конференцій, проведених на Волині, на базі Маневицького краєзнавчого музею було організовано шість міжнародних та вісім Всеукраїнських науково-краєзнавчих конференцій. Це свідчить, що музей є справжнім науково-дослідницьким центром, а наукові збірники, що  видаються до конференцій, охоплюють загальні питання краєзнавчих досліджень, історії населених пунктів Маневиччини та Волинського Полісся.

Особисто опрацював, систематизував матеріали, які склали основу історико-краєзнавчої книги про історію сіл і селищ району “Маневиччина крізь віки”. Розробив та видав серію рекламно-інформаційних буклетів. Як автор видав 36 різних наукових статей, які опубліковані в наукових збірниках України, Білорусі, Польщі та Росії. Зі своїми науковими доробками мав нагоду виступати в ряді міст Польщі, Москві, в багатьох містах України.

Нині готова до друку наукова робота “Маневиччина та Волинське Полісся в роки Першої світової війни та Української революції 1914-1921 рр”, з якою маю намір на початку 2019 року захищати кандидатську ступінь, та науково-краєзнавчий нарис про історію молодого поселення Маневичі.

– Знаю, що Ваш внесок у музейну справу України відзначено багатьма нагородами різного рівня. Яка з них Вам  найдорожча?

– Звичайно, усі ми працюємо не задля нагород. Та приємно відчувати, що ти корисний суспільству, робиш вагому справу. Серед високих відзнак – диплом лауреата Всеукраїнської премії імені Михайла Сікорського Національної спілки краєзнавців України, орден УПЦ Почаївської Ікони Пресвятої Богородиці.

– Чи здійснилась Ваша найзаповітніша мрія?

– Скажу відверто, що поки в очікуванні її здійснення. В професійному плані ця мрія не одна. Протягом останніх років активно працював над втіленням своєї ідеї по створенню Музею Волинського Полісся, розробивши наукову концепцію перетворення Маневицького краєзнавчого музею в регіональний музей Волинського Полісся, а нині мрію про музей одного експоната – «Маневицький човен-моноксил».

– Доля унікального човна-довбанки турбує не лише жителів району, адже це експонат європейського значення. Що робиться для його збереження?
– Знахідка дійсно вражаюча: довжина човна – 12 м 20 см, товщина борту – 7-8 см, глибина – 95 см. Науковці вважають, що деревина, з якої зробили човна, важила від 20 до 30 тонн. Визначають зараз і швидкість, з якою рухалось судно.

Щодо віку човна, то перший радіовуглецевий аналіз за даними експертизи Київської лабораторії Інституту геохімії навколишнього середовища встановив, що деревина, з якої виготовлено човен, датується ХІ – ХІV ст., а за результатами експертиз, проведених в Центрі підводних досліджень університету м. Клайпеди, знахідка датована ХІІІ ст: 1223-1295 рр. з вірогідністю 95,4 %; 1261-1268 рр. – вірогідність 68,4 %. Проте, коли ж знову на початку 2018 року приїздили науковці з Києва, то під час “круглого” столу ми дійшли згоди, що така деревина може бути із тисячолітньою історією. Тобто це Київська Русь, а можливо трішки пізніше. Але лише тоді, коли буде адаптоване приміщення під човен, можна буде провести ґрунтовне дослідження.

Вчені сперечаються про те, для чого призначалося судно. Одні припускають, що для військових цілей, а також господарських, інші не виключають, що на ньому перевозили знатних осіб. Човен міг вмістити до 30 людей. У корпусі виявлені залишки металевих предметів, прикрашених фрагментом, українські науковці твердять, що це княжий герб Радзивіллів або Острозьких, а польські, до думки яких і я схиляюся, що це печатка певного поліського майстра.

Консерваційні роботи нині тимчасово призупинені. Коли ми здійснювали процес консервації, утворилася тверда плівка, яка не дає далі проводити роботи. Науковці рекомендували почекати, коли збудується окреме приміщення, тоді потрібно буде очищати цей консервант і робити все по-новому. Загроза руйнації є, але ніхто ствердно не може сказати нічого, бо кожна деревина поводить себе по-різному. Думки вчених різняться. Нині розроблена та написана наукова концепція музею одного експоната – «Маневицький човен – моноксил» та вироблена проектно-кошторисна документація на реконструкцію Маневицького краєзнавчого музею. На умовах співфінансування із бюджетів різних рівнів на реконструкцію музею планується виділити близько 2 млн грн.

– Кожна людина живе не лише сьогоднішнім, а й майбутнім. Тож поділіться професійними планами.

– Думаю, якщо вдасться, то до кінця року вийде науково-краєзнавчий нарис про містечко Чорторийськ «Літописний Чорторийськ», дуже посильну допомогу надає Сергій Костюкевич, а також вже в розробці краєзначий нарис, що готується спільно з Валерієм Мельником «Водні плеса Маневиччини» про наші річки, озера та водойми. До 300-ліття храму Успіння Пресвятої Богородиці с. Оконськ готується науковий нарис про храм та історію села «Оконськ – крізь століття».
– Звідки ж  черпаєте енергію, наснагу на плідну працю?

– Найкращий відпочинок для душі – чарівна природа рідного краю. Дуже люблю подорожувати із сім’єю – дружиною Тетяною Петрівною та сином Віталієм, які є надійною підтримкою.

– Дякую за розмову. Разом із вітаннями з ювілеєм прийміть побажання подальших успіхів та здійснення найзаповітніших мрій.
Розмовляла Олена БИЧКОВА.