коментарі

Маневичі - чарівне невелике містечко на північному сході Волині. Маневицький сайт створено для викладення інформації про Маневичі та всього повязаного з Маневичами, погода в Маневичах, новини в смт Маневичі. Також розміщується інформація про Маневицький район. Це неофіційний Маневицький сайт і кожен може долучитися до його наповнення цікавими матеріалами. Також запрошуються спонсори, які можуть подати рекламу на Маневицькому сайті для аудиторії з смт Маневичі, Волині, та всього світу.

Життя після звільнення

Image 1Після цілої серії звільнень керівників виконавчої влади на рівні районів у багатьох виникає цілком резонне запитання: а як жити далі? Досвід Маневиччини показує, що закінчення одного етапу стає початком відліку нового. І якщо з незалежних від обласної та місцевої державної влади в багатьох районах виконавчі структури функціонували з головами райдержадміністрацій на чолі, але без жодного заступника, то з цим уже, в принципі, всі давно змирилися. Проте що ж робити, коли в кабінетах немає ані голів, ані заступників?

Не було щастя, так нещастя допомогло. Маневицький р-н став лакмусовим папірцем, який показує дієвий рецепт вирішення навіть цих, здавалося б, нездоланних проблем. Бо ж попередній голова райдержадміністрації Людмила Кирда, як і більшість її колег у районах, теж трудилася і без «правої», і без «лівої» руки – жодного заступника! А коли Людмила Федорівна, крім посвідчення депутата обласної ради, вирішила здобути ще й повноваження народного депутата України від партії «Батьківщина» на виборах 26 жовтня ц. р., то реакція її безпосереднього керівництва була жорсткою: Президент Петро Порошенко відповідним розпорядженням звільнив пані Кирду із займаної посади. І в коридорах маневицької виконавчої влади виник повний вакуум: ні тобі голови райдержадміністрації, ні жодного заступника. Залишився лише керівник апарату Олександр Коробчук, у якого за посадовими обов’язками надто мало повноважень, щоб реально заповнити дефіцит відповідальних рішень.

І ось тут у Луцьку знайшли несподіваний, але доволі ефективний рецепт лікування цієї хронічної кадрової хвороби. Виникла, вона, до речі, не на рівні області, а в деяких кабінетах центральної влади. Саме тому дуже багато кандидатур на посади голів райдержадміністрації чи їхніх заступників подали документи, пройшли всі співбесіди та погодження, але досі не можуть дочекатися на офіційне рішення. Серед них із серпня – і Андрій Линдюк, нинішній радник голови облдержадміністрації Володимира Гунчика, який намагається в цьому статусі заповнити вакуум влади на Маневиччині. І хто, як не Андрій Олександрович, може розповісти іншим, як замість того, щоб кілька місяців чекати призначення на посаду голови райдержадміністрації, дещо в іншому статусі почати реально працювати в виконавчій владі району?

Насамперед він наголошує:

– Я – корінний маневиччанин, тут народився і закінчив школу. Щоправда, батьки походять із села Градиськ, про яке в мене залишилося дуже багато гарних спогадів дитинства… Навчався у Львівському національному аграрному університеті, потім залишився там займатися науковою та викладацькою діяльністю. Зараз я кандидат економічних наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту. Свого часу на Маневиччині заснував невеликий бізнес, але зараз це не актуально. Як радник голови облдержадміністрації зосереджуюся на виконанні зовсім інших функцій…

– Чому ви погодилися на посаду голови Маневицької райдержадміністрації, якої досі не отримали?

– Ні для кого не секрет, що на виборах Президента України у травні цього року я був довіреною особою Петра Порошенка в нашому окрузі, куди входить чотири поліських райони. Тепер запитаєте, чому з науки пішов у політику? Бо з 2005-го відчував за собою невеликий гріх: на величезному історичному зламі, який започаткувала Помаранчева революція, я мав пропозиція активно включитися в процес розбудови незалежної та демократичної держави. Але відмовився. Мовляв, захищу кандидатську дисертацію, займуся наукою… Згодом, коли бачив реванш регіоналів і жахливий стан життя в Україні, не раз каявся. Тому вдруге права на помилку не міг собі дозволити. Так став одним із мільйонів прихильників Петра Порошенка. А після перемоги Петра Олексійовича таки погодився на пропозицію колег та однодумців, аби використати свої знання та досвід у рідному районі.

– Ви працюєте в кабінеті керівника виконавчої влади району, хоча на дверях табличка з написом про те, що ви – радник голови облдержадміністрації. Як це сприймають голови місцевих рад, керівництво та депутати райради, керівники інших органів державної влади?

– Щодо функціонування різних структурних органів виконавчої влади, то тут – жодних проблем. Люди розуміють специфіку ситуації, що склалася. Більшість сільських голів, яких зазвичай називають господарниками, також не висловлює якихось зауважень. Тим більше, коли потрібно їм допомогти з вирішенням тих чи інших питань на рівні органів влади не лише районного, але й значно вищого рівня. Або в ситуації (як сьогодні, коли спілкувався з одним із сільських голів), коли потрібно вчасно подати вичерпний пакет документів для участі в одному з інвестиційних проектів із залученням не лише вітчизняного, але й закордонного фінансового ресурсу. Взагалі, я керівникам місцевих органів влади неодноразово наголошував: працюю тут не для того, щоб комусь вказівки давати. А щоб допомогти у вирішенні проблем, про які розповідають жителі району…

– Які, власне кажучи, завдання перед вами поставив Володимир Гунчик?

– Я повинен здійснювати контроль та координацію діяльності всіх органів влади району, сприяти ефективній роботі державних підприємств. Але в процесі роботи побачив, що є чимало проблем, які не можна вирішити організаційно та функціонально. Наприклад, понад два місяці ми не можемо подати документи для надання певним категоріям громадян пенсій за особливі заслуги, бо це здійснюється розпорядженням голови райдержадміністрації. Або одна сім’я не може взяти на виховання трьох дітей позбавлених батьківського піклування, які перебувають в соціальних закладах без відповідного розпорядження керівника виконавчої влади району…  Або виплата одноразової допомоги в розмірі 100 тисяч гривень загиблому землякові. Довелося скликати сесію райради, щоб перерахувати ці кошти осиротілій родині героя… І таких нюансів чимало.

Після цілої серії звільнень керівників виконавчої влади на рівні районів у багатьох виникає цілком резонне запитання: а як жити далі? Досвід Маневиччини показує, що закінчення одного етапу стає початком відліку нового. І якщо з незалежних від обласної та місцевої державної влади в багатьох районах виконавчі структури функціонували з головами райдержадміністрацій на чолі, але без жодного заступника, то з цим уже, в принципі, всі давно змирилися. Проте що ж робити, коли в кабінетах немає ані голів, ані заступників?

Не було щастя, так нещастя допомогло. Маневицький р-н став лакмусовим папірцем, який показує дієвий рецепт вирішення навіть цих, здавалося б, нездоланних проблем. Бо ж попередній голова райдержадміністрації Людмила Кирда, як і більшість її колег у районах, теж трудилася і без «правої», і без «лівої» руки – жодного заступника! А коли Людмила Федорівна, крім посвідчення депутата обласної ради, вирішила здобути ще й повноваження народного депутата України від партії «Батьківщина» на виборах 26 жовтня ц. р., то реакція її безпосереднього керівництва була жорсткою: Президент Петро Порошенко відповідним розпорядженням звільнив пані Кирду із займаної посади. І в коридорах маневицької виконавчої влади виник повний вакуум: ні тобі голови райдержадміністрації, ні жодного заступника. Залишився лише керівник апарату Олександр Коробчук, у якого за посадовими обов’язками надто мало повноважень, щоб реально заповнити дефіцит відповідальних рішень.

І ось тут у Луцьку знайшли несподіваний, але доволі ефективний рецепт лікування цієї хронічної кадрової хвороби. Виникла, вона, до речі, не на рівні області, а в деяких кабінетах центральної влади. Саме тому дуже багато кандидатур на посади голів райдержадміністрації чи їхніх заступників подали документи, пройшли всі співбесіди та погодження, але досі не можуть дочекатися на офіційне рішення. Серед них із серпня – і Андрій Линдюк, нинішній радник голови облдержадміністрації Володимира Гунчика, який намагається в цьому статусі заповнити вакуум влади на Маневиччині. І хто, як не Андрій Олександрович, може розповісти іншим, як замість того, щоб кілька місяців чекати призначення на посаду голови райдержадміністрації, дещо в іншому статусі почати реально працювати в виконавчій владі району?

Насамперед він наголошує:

– Я – корінний маневиччанин, тут народився і закінчив школу. Щоправда, батьки походять із села Градиськ, про яке в мене залишилося дуже багато гарних спогадів дитинства… Навчався у Львівському національному аграрному університеті, потім залишився там займатися науковою та викладацькою діяльністю. Зараз я кандидат економічних наук, доцент кафедри бухгалтерського обліку та аудиту. Свого часу на Маневиччині заснував невеликий бізнес, але зараз це не актуально. Як радник голови облдержадміністрації зосереджуюся на виконанні зовсім інших функцій…

– Чому ви погодилися на посаду голови Маневицької райдержадміністрації, якої досі не отримали?

– Ні для кого не секрет, що на виборах Президента України у травні цього року я був довіреною особою Петра Порошенка в нашому окрузі, куди входить чотири поліських райони. Тепер запитаєте, чому з науки пішов у політику? Бо з 2005-го відчував за собою невеликий гріх: на величезному історичному зламі, який започаткувала Помаранчева революція, я мав пропозиція активно включитися в процес розбудови незалежної та демократичної держави. Але відмовився. Мовляв, захищу кандидатську дисертацію, займуся наукою… Згодом, коли бачив реванш регіоналів і жахливий стан життя в Україні, не раз каявся. Тому вдруге права на помилку не міг собі дозволити. Так став одним із мільйонів прихильників Петра Порошенка. А після перемоги Петра Олексійовича таки погодився на пропозицію колег та однодумців, аби використати свої знання та досвід у рідному районі.

– Ви працюєте в кабінеті керівника виконавчої влади району, хоча на дверях табличка з написом про те, що ви – радник голови облдержадміністрації. Як це сприймають голови місцевих рад, керівництво та депутати райради, керівники інших органів державної влади?

– Щодо функціонування різних структурних органів виконавчої влади, то тут – жодних проблем. Люди розуміють специфіку ситуації, що склалася. Більшість сільських голів, яких зазвичай називають господарниками, також не висловлює якихось зауважень. Тим більше, коли потрібно їм допомогти з вирішенням тих чи інших питань на рівні органів влади не лише районного, але й значно вищого рівня. Або в ситуації (як сьогодні, коли спілкувався з одним із сільських голів), коли потрібно вчасно подати вичерпний пакет документів для участі в одному з інвестиційних проектів із залученням не лише вітчизняного, але й закордонного фінансового ресурсу. Взагалі, я керівникам місцевих органів влади неодноразово наголошував: працюю тут не для того, щоб комусь вказівки давати. А щоб допомогти у вирішенні проблем, про які розповідають жителі району…

– Які, власне кажучи, завдання перед вами поставив Володимир Гунчик?

– Я повинен здійснювати контроль та координацію діяльності всіх органів влади району, сприяти ефективній роботі державних підприємств. Але в процесі роботи побачив, що є чимало проблем, які не можна вирішити організаційно та функціонально. Наприклад, понад два місяці ми не можемо подати документи для надання певним категоріям громадян пенсій за особливі заслуги, бо це здійснюється розпорядженням голови райдержадміністрації. Або одна сім’я не може взяти на виховання трьох дітей позбавлених батьківського піклування, які перебувають в соціальних закладах без відповідного розпорядження керівника виконавчої влади району…  Або виплата одноразової допомоги в розмірі 100 тисяч гривень загиблому землякові. Довелося скликати сесію райради, щоб перерахувати ці кошти осиротілій родині героя… І таких нюансів чимало.

– А як тоді бюджет на наступний рік формуватимете?

– Технологічно робота ведеться.

– Урешті-решт, а чому ви досі не повноправний голова? І куди поділися заступники?

– Попередній керівник виконавчої влади району з певних міркувань звільнила всіх заступників. Власне, в цьому не було нічого екстраординарного до моменту, коли зареєструвалася кандидатом у народні депутати. Навіть якби її саму не звільнили, а Людмила Федорівна взяла б відпустку, то тут узагалі не залишалося жодної посадової особи з правом підпису фінансових документів! Тому відставка Людмили Кирди мала пришвидшити процес призначення нового голови райдержадміністрації. Але цього не сталося, хоча всі процедури і всі документи на моє призначення було подано ще 18 серпня. Та досі Кабінет Міністрів на чолі з Арсенієм Яценюком не виконав Конституційної норми, не дав погодження. З яких мотивів, я не знаю. Так само, як ніхто й не сказав, що так само, як і кандидатури інших сотень голів РДА по всій Україні когось не влаштовують і тому треба шукати іншу… І якщо напередодні парламентських виборів чиїсь амбіції можна було зрозуміти, то зараз – аж ніяк. Так виглядає, що через ці амбіції мають страждати інтереси тисяч українців, зокрема і тих дітей, які досі вимушено перебувають в інтернатах.

– Після парламентських виборів склалася дуже непроста ситуація… На найвищому рівні йдуть не тільки дискусії щодо принципів формування нової коаліції, але й про персональний склад Кабінету Міністрів України, окремих міністерств та відомств, силових структур… Мабуть, говорять і про те, хто і де очолить обласну чи районну державну адміністрацію…

– Боюся, щоб в Україні не повторився сумний сценарій 2005-го, коли Президент діяв в одному напрямку, а Прем’єр-міністр – у протилежному. Наразі маємо не тільки таку саму модель державного управління – парламентсько-президентську, але й посилення особистих амбіцій в окремих політиків. Я не розумію, навіщо Арсенієві Яценюку не лише посада глави Кабміну, але і механізми тотального впливу на кадровий склад нового уряду? Окрім цього, я ніяк не можу зрозуміти, чому з його боку всіляко гальмується процес погодження запропонованих Президентом кандидатур на посади керівників виконавчої влади районного рівня? Слід зробити й таке зауваження в бік Арсенія Петровича: не треба видавати за благо те, що насправді є недобрим! От чую його заяву, що в процесі здійснення грандіозних реформ скорочено 4 мільярди гривень на утримання органів виконавчої влади. Люди думають: «Як добре! Давно пора!». Але проаналізуймо, де відбувається скорочення і за рахунок кого? У нашій райдержадміністрації працює півсотні осіб, які отримували зарплату трошки вищу за мінімальну, а за рахунок «геніальних реформаторських дій» у 80% із них оплата стала на рівні мінімальної… Вийшла парадоксальна ситуація: Кабмін Арсенія Яценюка в гонитві за реформами зменшив заробіток тим людям, які на місцях і повинні впроваджувати реформи в життя! Про які європейські реформи можна мріяти, коли у висококваліфікованого працівника зарплата 1200 гривень, або менше, ніж 70 євро?! До речі, статистика свідчить, що середньомісячна зарплата на державному підприємстві „Волиньторф” становить близько 4 тис. гривень. Це втричі більше, ніж у фахівців-економістів, які повинні сприяти нарощуванню виробництва на цьому та інших підприємствах і поповненню бюджетів усіх рівнів.

– Може, в райдержадміністраціях справді «почистити кадри»? А хто не задоволений, нехай іде трудитися робітником на торфобрикетний?

– Кожен громадянин у демократичному суспільстві має право застосувати свої знання, навики та досвід там, де вважає потрібним. Питання в іншому: у відділі райдержадміністрації, який займається стратегічним напрямком – економікою, інвестиціями, розвитком бізнесу та інфраструктури – наразі фактично працює… одна-єдина особа! А паралельно функціонує ціле управління соціального захисту, де працевлаштовано… майже 50 чиновників. До речі, зарплата яких також практично на рівні мінімальної і роботи у них на сьогодні досить багато.Тобто виходить, що місцева влада змушена займатися лише соціальними програмами, тоді як на розвиток немає ні грошей, ні кадрів, ні можливостей. Коли ж ідея Арсенія Яценюка про чергову хвилю скорочень «чиновників-дармоїдів» набуде чинності, то в районах узагалі майже не буде кому займатися структурними реформами…

– Багато йдеться про те, щоб усю владу передати місцевим радам… Ви погоджуєтеся, що на Маневиччині вона здатна не тільки сама себе прогодувати, але й забезпечити життєздатність сіл, селища, району?

– Готові далеко не всі. Коли одна із сільських голів, яка працює вже не перший термін, не бачить різниці між комунальним та приватним підприємством і каже, що одне та друге однаково грабуватимуть її село, то в мене виникають застереження за таких обставин виконувати лозунг «Уся влада радам!». Непроста ситуація і з районною радою, обраною в жовтні 2010-го. На щастя, більшість депутатів налагоджує конструктивну взаємодію, розуміє, що не головне, хто в якій партії перебував чи перебуває, бо інтереси району та його людей – пріоритет. А от щодо керівників райради, то тут складніше… Про причини можу здогадуватися, але мені постійно нагадують, що Андрій Линдюк – «всього-на-всього радник губернатора». А за ситуації, що склалася в районі, радник голови облдержадміністрації – це мало?!

– Скоро відбудуться вибори нових депутатів місцевих рад. Як вважаєте, який механізм треба застосувати, щоб серед них не було випадкових осіб?

– Глибоко переконаний, що сільських, селищних голів та депутатів треба обирати всенародно. На рівні області можна говорити про вибори за відкритими списками. А от у районах депутати від партійних списків – це тема для дискусії. От у нас у райраді є 64 депутати від різних партій, найбільше – від «Батьківщини». Серед них чимало гідних обранців громади, але й присутні особи, появу яких в списках важко пояснити… Я не знаю, яким буде формат майбутніх виборів, але треба сім разів подумати, ніж один раз підписати новий закон. Мусимо зробити все можливе, аби нові депутати в районах служили людям та громаді, а не партіям та вождям.

– І ще одна тема, яку часто порушують: реформа місцевої влади…

– Мене часто запитують: а правда, що будуть укрупнювати сільради? Думаю, що цей процес – незворотний. Але спочатку, вважаю, нам треба районну інфраструктуру адаптувати до вимог реформованого суспільства, а вже потім об’єднувати сільради. Який толк займатися децентралізацією, коли немає доріг, коли в багатьох селах немає виробництва та джерел отримання доходів? Бо ж коли говоримо про повну свободу дій сільських рад, то всі голови обома руками цю ідею підтримують. Коли ж запитую, чи готові забезпечити надходження коштів для утримання школи, ФАПу, клубу, вуличного освітлення чи, врешті-решт, на зарплату собі самим, то тут виникають дружні заперечення. Тому головне в наших змінах – це не перерозподіл повноважень, а створення людського та фінансового ресурсів, які допоможуть кожному селу і кожному районові бути самодостатніми, шанованими серед громади та відповідальними перед державою.

Ось така відверта і для багатьох – дуже корисна та повчальна – розмова відбулася з радником голови облдержадміністрації Андрієм Линдюком, який за відсутності голови райдержадміністрації та його заступників повинен представляти на Маневиччині органи державної виконавчої влади буквально наступного дня після звільнення 11 голів у інших районах. Як кадрові колізії будуть розв’язуватися найближчим часом, побачимо. Але вже зараз зрозуміло: нова генерація державних службовців в особі Андрія Олександровича отримала гідне поповнення, а жителі Маневиччини – керівника, здатного працювати на позитивний результат для більшості людей.

Володимир ДАНИЛЮК.

На фото автора: Андрій Линдюк у кабінеті голови райдержадміністрації.

http://www.volga.lutsk.ua/view/5379/